Кому потрібні зміни?

Як виглядає робота екзаменатора з водіння зсередини. Складні взаємозв’язки між курсантом, інструктором автошколи, екзаменатором, його директором та маршалком воєводства. Кому що потрібно. І який підсумок цих прагнень.

Для кожного пересічного учасника дорожнього руху зміни в правилах викликають значний опір. Так було і залишається, тому що ми просто боїмося всього нового. Попри те, що ми вже тривалий час є частиною сучасної Європи, ми все ще відчуваємо за спиною холодну тінь тих, хто втручається в те, що нам так добре знайоме. Ми знаємо і терпимо все навколо, хоча бачимо безліч порушень і гостру необхідність негайних змін. І так по колу.

Ми хочемо і боїмося, скаржимося і водночас миримося з халтурою, неперевіреними й несправедливими формулюваннями законів, хитрістю і безпорадністю членів наших родин, вчинками знайомих і незнайомців. Можна багато міркувати про складність нашого суспільства та законів, які керують ним. Можна, звісно, зайняти пасивну позицію і приймати все, що нав’язують нам «високопосадовці», чиновники, звичаї та моделі поведінки, що вкоренилися в нашій культурі «споконвіку».

Екзаменатор

Повернімося, однак, до нашого цеху. Ми — екзаменатори кандидатів у водії. Відповідальна, складна, стресова робота з колосальними очікуваннями з боку суспільства. Це професія, включена до офіційного реєстру професій лише кілька років тому, яка вимагає глибоких знань, навичок, об’єктивності та неупередженості під час оцінювання кандидата. Професія, яка повинна користуватися суспільною довірою. Повинна, але не користується. І не може, тому що практично нікому до цього немає діла. Для самих колег, які працюють у цій сфері, збереження робочого місця важливіше за безкомпромісне виконання поставлених завдань. Прогинатися під вказівки начальства, думки наглядових органів, «псевдофахівців» на високих посадах, громадську думку або просто заради «святого спокою» стало стандартом у цій роботі.

Директор

Для наших керівників — і тут під ними насамперед слід розуміти директорів екзаменаційних центрів (WORD) — усупереч усім їхнім деклараціям і заявам, головним питанням залишається фінансовий результат установи. Престиж екзаменатора, а тим більше його незалежність і професіоналізм, нічого не варті на тлі «денного виробітку». Пріоритетною є позиція цілковитої покірності, відсутності власної позиції з професійних питань. Очікується повна неучасть в управлінні центром, не допускається жодне втручання в розподіл премій і нагород. До досконалості відточені та впроваджені правила невизначеності, недомовленості, «службової таємниці», «караючої руки маршалківського управління» та ігнорування думки колективу. Усе це роками діється в білих рукавичках під прикриттям заїждженого гасла про турботу про безпеку дорожнього руху. Наші керівники є затятими противниками будь-яких законодавчих змін, і лише рідкісні винятки по країні відкрито визнають, що так далі тривати не може. Хоча основний обов’язок керівництва екзаменаційних центрів — підтримувати їхню роботу на належному рівні відповідно до закону, вони розширили це «коло обов’язків» до ролі головних експертів дорожнього руху, суддів стандартів і тлумачів правил. При цьому більшість із них не мають кваліфікації екзаменаторів, навіть інструкторів з водіння чи просто практиків дорожнього руху категорії B. Проте ЗМІ звертаються саме до «них» за коментарями та пропозиціями рішень. Що ж, у кого влада, той і з’являється на екранах. Екзаменатор же — лише «найманий працівник», який, згідно з внутрішніми інструкціями, «не має права публічно висловлювати свою позицію з питань екзаменаційного процесу».

Філії WORD

Цікавий аспект — робота екзаменатора у філіях екзаменаційних центрів. Ідея створення філій WORD у воєводствах не нова, але останніми роками вона досягла свого апогею. У теорії вони замислювалися як крок назустріч громадянам для полегшення доступу до іспитів на права. Ідея благородна, проте її реалізація, на наш погляд, хибна. Перенесення іспитів до населених пунктів із вкрай слабкою інфраструктурою — ідея вельми сумнівна. З точки зору виконання екзаменаційних нормативів у нинішньому вигляді це перетворюється на надскладне завдання: адже потрібно виконати всі обов’язкові елементи, щоб іспит був визнаний дійсним. Але як це зробити, якщо, наприклад, у цьому містечку немає дороги з двостороннім рухом і двома проїзними частинами? З такими та подібними дилемами стикаються ті, хто сумлінно виконує свої обов’язки. Якщо ж поглянути на філії ширше, стає зрозуміло, що їхня поява пов’язана як із політичними цілями керівних груп, так і з безкомпромісною війною за клієнта між окремими центрами WORD. Розташовуючись якомога ближче до кордонів воєводств, вони прагнуть переманити клієнтів у «конкурентів». Нерідко можна зустріти рекламні гасла деяких із цих підрозділів на кшталт: «У нас скласти простіше!». І знову ми доходимо висновку, що в усій цій системі фінансовий результат відіграє головну роль. Чи є в цьому сенс або логіка? Для одних — так, для інших… марна трата часу на роздуми. Але саме так усе функціонує щонайменше з 2007 року.

Маршалок (Воєводське управління)

Нагляд за проведенням державних іспитів на право керування транспортними засобами покладено на маршалківські управління. У теорії цей орган повинен стояти на варті законності іспитів, підвищення якості та сприяння безпеці руху. Така теорія, а практика… Поки екзаменаційний центр фінансово успішний — тобто не просить дотацій у воєводства і, більше того, має вільні кошти на рахунках, якими може підтримати бюджет маршалка, — все чудово. Заради «соціального спокою» більшість скарг на іспит або екзаменатора задовольняються на користь заявника. Ніхто не думає про наслідки для екзаменатора під час анулювання іспиту. Він лише пересічний співробітник WORD, а отже, це проблема директора. Як висловився один із директорів: «Якщо маршалківське управління виявило порушення під час іспиту, я зобов’язаний покарати екзаменатора, інакше як я виглядатиму перед воєводством?». Годі й казати, що нікого не хвилює, чи було анулювання обґрунтованим. Трудова залежність… нездоланна сила. Сумнозвісні випадки некомпетентності чиновників, які наглядають за роботою екзаменаторів і центрів. Донині мало що змінилося, хоча компетентні фахівці в управліннях уже зустрічаються — але їх можна перелічити на пальцях однієї руки. Попри те, що екзаменатори нещодавно отримали право брати участь у розгляді скарг, їх і далі неохоче слухають у їхніх же власних справах. Партнером для діалогу з маршалківським управлінням виступає директор WORD, а не екзаменатор (читай — найманий робітник). Розраховувати на підтримку системних змін з боку маршалківських управлінь практично не доводиться.

Зміни

У законодавця, який створив систему, що існує вже майже 30 років, не було стимулу до масштабних реформ. Навіщо, якщо не було вираженого «суспільного запиту», а звернення тих небагатьох ентузіастів розбивалися об стіну бюрократів нижчої ланки в міністерстві? Заяви, прохання та пропозиції методично відправлялися в кошик для сміття, а точкові «зміни», підготовлені чиновниками в міру їхнього розуміння, вважалися достатніми. Звісно, перед телекамерами лилися сльози під час публікації дорожньої статистики. Обіцялися «чудодійні» рецепти. А життя йшло своєю чергою… І так тривало до 2017 року. Тоді нове керівництво вирішило взятися за справу серйозно і запросило до діалогу практиків. Міністерство інфраструктури сформувало експертну групу практиків для розробки нового Закону про водіїв, правок до Закону про дорожній рух і відповідних підзаконних актів. Масштаб цих змін вражав уяву і надихнув тих, для кого важливі інтереси водіїв і хто вже майже опустив руки. Проєкт було створено, але темп роботи сповільнився, а згодом і зовсім зійшов нанівець. Політика та передвиборчі питання знову взяли гору над проблемою, яка хвилює суспільство роками. Але надія залишається…

Кому ж потрібні зміни в законодавстві про водіїв? Молодим водіям! Попри те, що вони, як і більшість співгромадян, насторожено ставляться до нововведень, на практиці вони швидко оцінюють заходи, спрямовані на їхню безпеку, майстерність і відповідальність. Молодь стає все більш свідомою щодо прав і обов’язків. Вони хочуть жити за сучасними європейськими стандартами, з тими самими можливостями та якістю життя. Їхні очікування зростають, зокрема й щодо процесу навчання водінню. Вони набагато швидше за старші покоління приймають нові виклики. Сучасні дороги, швидкісні автомобілі, повсюдні технології — це їхня повсякденна реальність. Вони активно шукають можливості для професійного навчання та вдосконалення навичок. Система повинна встигати за цим. Щоб це сталося, законодавство має стимулювати якісний розвиток у цій сфері. Чинний Закон про водіїв транспортних засобів та Закон про дорожній рух багато в чому безнадійно відстали від законодавства передових європейських країн.

Інструктори та викладачі!

Саме завдяки їм ми зможемо змінити дорожню статистику на краще. Система підготовки, яка використовується понад 30 років, настільки архаїчна, що про неї навіть не хочеться докладно писати. Будучи підпорядкованою системі іспитів, вона націлена виключно на «натаскування на складання». Необхідно негайно викорінити халтуру, формалізм і вкрай низький рівень викладання. Тотальний мінімалізм охопив практично всіх учасників навчального процесу, внаслідок чого курсанти виходять абсолютно не готовими до самостійної участі в дорожньому русі. Натомість ці самі курсанти непогано справляються з екзаменаційними завданнями на заздалегідь накатаних «екзаменаційних маршрутах». Автори існуючої системи досі не бачать у цьому проблеми. Брак професіоналізму, слабка залученість, небажання розвиватися — усе це зараз відійшло на другий план. Лише небагато хто працює зі щирою пристрастю.

Про всі ці проблеми чудово знають самі учасники процесу. Знають і політики. І що далі? Уся сфера навчання водіїв має пройти рішучу централізовану трансформацію. Компромісів тут бути не може. Розробляються сучасні навчальні програми, на базі яких необхідно ухвалити нові нормативні акти щодо підготовки та складання іспитів. Професія інструктора та викладача автошколи повинна повернути собі колишній престиж і повагу. Підвищення вимог до цих фахівців має супроводжуватися відчутним зростанням оплати праці. Відповідно, курси стануть дещо дорожчими, але ці витрати цілком виправдані. Час раз і назавжди покінчити з ілюзією, що водійські права належать абсолютно кожному. Права повинен отримувати лише той, хто пройшов якісну підготовку, успішно склав внутрішні іспити та на гідному рівні склав державний іспит. Сьогоднішній «суспільний шантаж» змушує систему навчання та екзаменації приймати всіх підряд — незалежно від рівня знань, здібностей і психофізичних даних. А непродумані дерегуляційні реформи призвели до того, що ці благородні професії втратили привабливість для нового покоління на ринку праці.

Охорона здоров’я та страхові компанії

Критичні голоси лунають і з цих сфер. Хоча система охорони здоров’я в Польщі сьогодні має чимало інших викликів, медики, які працюють із постраждалими в ДТП, вказують на колосальну частку дорожніх травм у загальній статистиці. Вони чітко називають першопричини: недосвідченість, лихацтво, безвідповідальність, невміння прогнозувати дорожню обстановку, прогалини в навчанні — ось джерела багатомільярдних збитків державного бюджету. Дивно, як наша країна досі мириться з такою гнітючою статистикою. Мільярди злотих ідуть у нікуди просто тому, що система підготовки та прийому іспитів роками працює хибно, приносячи більше шкоди, ніж користі.

Вкрай показовою є і позиція страхових компаній. Зіставляючи кількість учасників руху та обсяг страхових полісів, вони, як і раніше, миряться з високим коефіцієнтом аварійності. Адже кожна ДТП — це прямий фінансовий збиток, що обчислюється мільярдами злотих щорічно. Складається враження, що це настільки багаті структури, що їм байдуже, або… керівництву час змінити окуляри. Маючи серйозний вплив у країні, саме страховики повинні бути головними лобістами законодавчих змін, що знижують дорожній травматизм і фінансові втрати.

Повітові староства

Вони здійснюють нагляд за автошколами, але позбавлені реальних важелів впливу через недосконалість законодавства. Це створює умови для роботи на вкрай низькому рівні, без належної інфраструктури й часто з прямими порушеннями норм. Важко звинувачувати в цьому чиновників, які зобов’язані діяти суворо в межах обмежених повноважень. Представники староств відкрито заявляють про перегини, вказують на непрацюючі статті закону — і розводять руками. А автори чинної системи знову не бачать проблеми. Чи нормально, коли закон вимагає попереджати керівництво автошколи про майбутню перевірку щонайменше за два тижні?

За рідкісними винятками можна констатувати: реального контролю за перебігом навчального процесу в автошколах не існує. Нікого не бентежить, коли кандидату просто вручають методичку та диск із тестами для самостійного заучування — мовляв, цього достатньо для розуміння правил. Достатньо поставити підпис про проходження теорії, не відвідавши жодного заняття. І так за накатом, усе гірше й гірше…

Екзаменатори

Повертаюся до професії, яку я досконально вивчив за останні 10 років. Екзаменатор — особа публічної довіри — зобов’язаний бути незалежним у рішеннях, об’єктивним, рішучим і професійним до мозку кісток. Його знання та навички не повинні викликати сумнівів, а чесність (слово, про яке сьогодні почали забувати) має бути візитною карткою. Попри те, що закони формально визначають суворі критерії для екзаменаторів, вони ж роблять їх дотримання практично неможливим. Від екзаменатора вимагають об’єктивності та незалежності, але ставлять у становище безправного найманого працівника, залежного від директора, його заступників та начальників відділів, у яких зовсім інші пріоритети. Які шанси в пересічного співробітника перед суворим поглядом керівництва? Екзаменатор хотів би розібрати помилки, пояснити техніку водіння, виявити людяність до кандидата. Але де там! Помилки потрібно назвати скоромовкою — і відразу брати наступного. Головне — норма виробітку і вал. Багато колег намагалися сумлінно виконувати свій обов’язок, але під пресом проблем майже кожен зрештою ламається… «У тебе низький відсоток складання», «Занадто довго пояснюєш помилки, поки твій колега вже повіз наступного», «Не розмовляй з інструктором у коридорі, а то подумають про корупцію», «Екзаменатор, який не може вкласти іспит у 25 хвилин, мені не потрібен» — ось лише деякі фрази начальства, якими щодня «виховують» «незалежних» екзаменаторів. У центрах WORD культивується штучна ізоляція: екзаменатор практично позбавлений можливості обмінюватися досвідом з інструкторами автошкіл та співробітниками наглядових органів. Стіна формалізму, заборон та інструкцій формує образ «грізного й нещадного» екзаменатора. Це вигідно обом сторонам: автошколам і центрам WORD. «Страшний» екзаменатор слугує чудовим виправданням для слабких інструкторів: у разі провалу кандидата завжди можна звалити провину на екзаменатора — «тобі просто не пощастило з ним». З іншого боку, цей демонізований образ посилює стрес у кандидата, що призводить до помилок і повторних платних спроб складання. Коло замикається для всіх, крім самого екзаменатора.

Закон про водіїв та екзаменаційний регламент детально розписують перебіг іспиту. Формально все бездоганно — принаймні на погляд творців цих правил, що діють уже 30 років. Іспит повинен перевіряти рівень знань і навичок керування автомобілем. На практиці ж перевіряється штучно завчене виконання шаблонів, формулювання дорожніх знаків і базові норми поведінки. Екзаменатор просто ставить галочки навпроти пунктів програми. Якщо кандидат виконав елементи — отже, вміє водити. На жаль, усе не так просто. Система визнає людину водієм, але реальна дорога швидко розкриває зворотне. Такі найважливіші компоненти, як ближній і дальній огляд дорожньої обстановки, її глибокий аналіз, ухвалення рішень, застосування правильної техніки керування та елементи тактики водіння, у процесі підготовки практично відсутні.

Екзаменатор не має права вимагати нічого понад те, що прописано в регламенті. А якщо там нічого немає про ці найважливіші аспекти, вони й не визнаються обов’язковими. Закон не дозволяє об’єктивно оцінити зрілість і придатність водія-початківця. Самостійність екзаменатора скута на догоду фінансовим планам установи, архаїчним нормам і непохитній самовпевненості творців системи.

Що далі?

У наступних публікаціях я постараюся ще докладніше висвітлити реалії, в яких сьогодні працюють екзаменатори. Але надія на зміни є. Якщо уряд доведе до кінця розпочаті наприкінці 2016 року реформи, це принесе величезну користь насамперед водіям-початківцям. Покращиться становище викладачів та екзаменаторів, а дорожня статистика перестане жахати. Система стане відповідати вимогам сучасного світу та бурхливому розвитку технологій. Хочеться побажати рішучості тим, хто запустив процес реформ. Ми з нетерпінням чекаємо на реальні позитивні новини в цій сфері.

Fenix