Ефективний екзаменатор, або історія анульованого іспиту

Я неодноразово писав про застосування до екзаменаторів корпоративних методів заради підвищення їхньої так званої ефективності, що на ділі зводиться до примусу до максимального виробітку. Я закликав тоді зупинити цю сліпу гонку й працювати суворо за правилами та по совісті. Я наголошував, що проведення півтора десятка практичних іспитів за восьмигодинний робочий день не є ані нормальним, ані фізично можливим, а також повністю спотворює сенс нашої професії.

Вступ

Директор, начальник відділу, старший екзаменатор чи сам маршалок воєводства не прийдуть до вас на допомогу й не оцінять вашу псевдоефективність, якщо в цьому поспіху ви оступитеся й припуститеся — свідомо чи ні — серйозної помилки. Подібна ситуація трапилася нещодавно в екзаменаційному центрі в Лодзі. Був спекотний липневий день, здавалося б, звичайні будні. Хтось пішов у відпустку, хтось захворів, у когось були інші доручення — на думку керівництва, типовий непередбачуваний форс-мажор. Питання лише в тому, чи можна називати форс-мажором те, що відбувається практично щодня? Чи є випадковістю ситуація, коли на одного екзаменатора припадає півтора десятка іспитів на день? Чи випадковість — регулярне завищення норм виробітку? У підсумку в день, коли стовпчик термометра тримався на позначці близько 30 градусів тепла, за 15 хвилин до формального закінчення робочого дня в залі очікування своєї черги чекали ще понад десять осіб. Напруга та втома серед екзаменаторів зашкалювали, але кожен намагався сумлінно виконувати свою роботу. День, швидше за все, завершився б як зазвичай: понаднормовою працею та виконанням завищеного плану, якби не одна показова подія. Начальник екзаменаційного відділу (і водночас діючий екзаменатор) з’явився на автодромі центру, після чого вручив нам письмові запити, з яких випливало, що проведена ним перевірка виявила (цитата) «затягування часу іспитів», і зажадав письмових пояснень. Екзаменатори були обурені, але часу на суперечки не залишалося.

Згаданий начальник вирішив прийти на допомогу колективу та показати особистий приклад, зразково провівши один практичний іспит. Іспит завершився успішно: щаслива кандидатка з сяючою посмішкою залишила центр. Усе мило та благополучно. Однак сумніви колег викликала тривалість цієї поїздки: з урахуванням реальних умов руху виконати всі обов’язкові екзаменаційні нормативи навіть за найсприятливішого розкладу швидше ніж за 50 хвилин було фізично неможливо. Тим часом начальник із кандидаткою повернулися на майданчик центру менш ніж через 24 хвилини — що саме по собі є прямим порушенням регламенту. На стіл директора центру лягла службова записка від одного з екзаменаторів.

«Затягування часу іспитів»

Ми міркували логічно: якщо «затягування часу іспитів» (хоч би що під цим розумілося) викликає занепокоєння начальства, то чому до очевидного скорочення часу іспиту (яке має чітку законодавчу базу) ставлення має бути іншим? Службова записка разом із супутніми матеріалами була направлена до наглядового органу — маршалка воєводства, який своїм рішенням № 10/2018 (справа: IFI.1510.37.2018.GK) анулював цей іспит, встановивши, зокрема, що кандидатка не виконала такі обов’язкові завдання:

1. рух двосторонніми дорогами з однією проїзною частиною з різною кількістю смуг руху (розмічених і нерозмічених), з прямими ділянками й поворотами, підйомами та спусками, зниженими та підвищеними швидкісними режимами;
2. рух двосторонніми дорогами з двома проїзними частинами з різною кількістю смуг руху, з прямими ділянками й поворотами, підйомами та спусками, зниженими та підвищеними швидкісними режимами;
3. рух дорогами з одностороннім рухом із різною кількістю смуг;
4. проїзд рівнозначних перехресть (три- та чотиристоронніх).

Наглядовий орган справедливо підкреслив, що екзаменаційні завдання складаються з комплексу обов’язкових елементів, і виконання кожного з них є неодмінною умовою для виставлення позитивної оцінки.

Крім того, наглядовий орган зафіксував, що загальна тривалість поїздки становила менше 24 хвилин. При цьому в поясненнях екзаменатора значилося, що початком іспиту в місті він вважав момент подачі команди до виконання першого завдання на майданчику, а кінцем — вимкнення двигуна. За оцінкою нагляду, час водіння в дорожньому русі обчислюється виключно з моменту виїзду з автодрому на дороги загального користування до моменту повернення на територію центру. Маршалок воєводства в мотивувальній частині послався на рішення Воєводського адміністративного суду в Бидгощі від 11 жовтня 2016 р. (II SA/Bd 371/16): «Не викликає сумнівів можливість анулювання іспиту на права в ситуації, коли екзаменатором було суттєво скорочено обов’язковий час проведення практичного іспиту або не було виконано всі передбачені регламентом обов’язкові дії, маневри чи завдання».

Очевидна помилка?

У будь-якої розсудливої людини виникне запитання: чи міг досвідчений екзаменатор зі стажем понад десять років, який обіймає посаду начальника відділу і довгі роки був старшим екзаменатором, припуститися настільки дитячих помилок? Чи міг він не знати структури обов’язкових завдань? Чи міг не пам’ятати, що мінімальна тривалість водіння в місті становить 40 хвилин, а позитивний результат можливий лише за умови виконання всього комплексу елементів? Будь-який фахівець скаже: це вкрай малоймовірно, враховуючи жорсткі кваліфікаційні вимоги до екзаменаторів. Що ж тоді сталося? Чому екзаменатор поставив під удар свою репутацію та довіру до центру? Адже як інакше назвати ситуацію, коли наглядовий орган змушений анулювати іспит через грубі порушення? Що відчуває людина, яка через кілька місяців після отримання прав дізнається, що її іспит визнано недійсним? Відповідь на це знає лише сам екзаменатор, а можливо, її належить з’ясувати прокуратурі в межах розслідування кримінальної справи про перевищення повноважень або невиконання обов’язків службовою особою (ст. 231 § 1 Кримінального кодексу Польщі):

«Службова особа, яка, перевищуючи свої повноваження або не виконуючи обов’язків, діє на шкоду державним чи приватним інтересам, карається позбавленням волі на строк до трьох років».

Час — гроші

Наразі залишається констатувати: цей екзаменатор, найімовірніше, став жертвою комерціалізації екзаменаційних центрів. Він сотні разів чув від керівництва, що іспити потрібно приймати «швидко й ефективно», вселяв це своїм підлеглим і зрештою сам повірив у цю хибну логіку.

Сенс і цінність іспиту відійшли на задній план. Замість безпристрасного виконання професійного обов’язку почалася гонка за показниками. Суспільство чекає високого відсотка складання, водночас наглядові органи зі зрозумілих причин неохоче перевіряють позитивні протоколи. З іншого боку, роботодавець вимагає максимальної кількості прийнятих іспитів за зміну. Спроба всидіти на двох стільцях призводить до порочної схеми: екзаменувати якомога швидше (на радість директору) і ставити позитивну оцінку (для спокою самого екзаменатора). Той, хто склав, щасливий і не подасть скаргу, нагляд не прийде з перевіркою — зовні ідеальна картина. Але чи відповідає це інтересам безпеки? Нормативи створені для перевірки реальних навичок керування автомобілем. Чи гарантує безпеку водій, який отримав права без належної перевірки? Питання риторичне. Якісна підготовка та сувора об’єктивна перевірка — єдина запорука того, що новачок зможе безпечно керувати автомобілем. Безумовно, майстерність шліфується з практикою, але перш ніж виїхати на дорогу сам на сам із потоком, водій зобов’язаний твердо засвоїти базу. Розмови про те, що екзаменаційні вимоги завищені, безпідставні. Невміння рухатися різними типами доріг і здійснювати базові маневри робить водія загрозою для оточуючих. Посилання на те, що провали на іспитах викликані виключно хвилюванням, також необґрунтовані: рівень стресу обернено пропорційний якості підготовки, а грамотний екзаменатор завжди відрізнить хвилинну нервозність від реальної профнепридатності.

Екзаменатор — професія публічної довіри

Екзаменатор — найважливіша ланка в системі безпеки дорожнього руху. Будучи людиною, він відчуває емоції, і оцінювати інших нелегко. Але працювати ми повинні суворо за совістю та буквою закону, не піддаючись тиску. Ми не надаємо комерційних послуг на вільному ринку і не повинні працювати в умовах ринкової конкуренції. Погоня за прибутком спотворила саму суть нашої місії.

Ми гарантуємо суспільству, що громадянин, який отримує водійське посвідчення, дійсно готовий до самостійного водіння. Саме наша оцінка визначає рівень безпеки на дорогах. В іншому разі права можна було б просто розігрувати в лотерею.

«Ефективність» екзаменатора — похмура іронія

Ця історія не повинна була статися, але вона стала неминучим наслідком системної кризи. Неприпустимо, коли екзаменатори, які порушують регламент, ставляться за приклад як «ефективні працівники», що приносять прибуток установі. Ми в Лодзі сказали тверде «ні» цій гонці. Ми не згодні випускати на дорогу непідготовлених водіїв і одночасно «зрізати» здібних хлопців і дівчат лише заради того, щоб екзаменатор наздогнав відставання в перевантаженому графіку. Фінансові проблеми центрів не повинні вирішуватися коштом якості прийому іспитів. Якщо центри збиткові — це питання до якості управління директорів-менеджерів, а не до екзаменаторів. Довгі роки фінансову відповідальність хитро перекладали на плечі рядових співробітників. Герой цієї історії в результаті залишився без підтримки керівництва: директор розірвав із ним трудовий договір у зв’язку з «втратою довіри», а прокуратура веде слідство з ризиком тюремного терміну. Чи варто ризикувати репутацією та свободою заради чужого фінансового зиску? На це запитання кожен фахівець повинен відповісти собі сам.

Яцек Ленгоцький