Велосипедисти проти автомобілів – правила співіснування

Літо, яке цього року настало швидко й буйно, так і спонукає проводити вільний час на свіжому повітрі. З великим задоволенням відвідуються міські парки та інші прилеглі місця відпочинку від повсякденних турбот. Більш віддалені куточки також стали доступнішими завдяки мережі велодоріжок, яких у нашій країні будується все більше. Але чи є в мене шанс дістатися туди безпечно з урахуванням змін в інфраструктурі та правилах дорожнього руху?

Ідея

Загальносвітовий тренд на екологічність і здоровий спосіб життя дійшов і до берегів Вісли. ЗМІ приділяють багато ефірного часу пропаганді здорового способу життя, дбайливого ставлення до природи, відновлюваної енергетики. Влада — як центральна, так і місцева — ухвалює відповідні закони. Будуються сонячні й вітрові електростанції, енергоефективні будівлі тощо. Інфраструктура також створюється з розрахунком на збереження природних багатств. Будуються екодуки для диких тварин над автомагістралями, підземні переходи під дорогами для земноводних. Траси оминають цінні заплави річок, пташині заповідники, лісові масиви. Будується інфраструктура і для людей: з’являються велосипедні доріжки — як у межах міст, так і на туристичних маршрутах.

Проблема

Якщо заміські веломаршрути, які прокладаються «з нуля», зазвичай спроєктовані грамотно, то значна частина міських велодоріжок — на жаль, ні. Як має виглядати зразкова велодоріжка? Насамперед вона повинна бути фізично відокремлена від автомобільного потоку. Вона може прилягати до тротуару. Місця перетинів із проїзною частиною мають чудово проглядатися як велосипедистами, так і водіями. Найкращим покриттям для велосипедів є асфальтобетон. Тим часом доріжки в містах найчастіше являють собою просто смуги, «відрізані» або від тротуару, або від проїзної частини. Перехрестя не продумані. Оглядовість на них украй обмежена. Ряди дерев, ліхтарі, перешкоди та рельєф місцевості призводять до того, що водій просто не в змозі вчасно помітити велосипедиста, який наближається. Ухвалені закони не завжди відповідають реаліям польських доріг. А створювані місцевою владою доріжки нерідко створюють додаткові осередки аварійності. До цього додається проблема: закони ухвалюються, але належним чином не роз’яснюються населенню. Кілька заміток у пресі та пара сюжетів на ТБ не розв’язують проблему незнання закону. Досить поставити собі запитання: чому в авіації так мало катастроф? Серед іншого тому, що в разі введення нових правил УСІ пілоти проходять обов’язкове навчання! Теоретично можна вивчати закони самостійно — але чи реально прочитати ВСЕ?! Сейм генерує в середньому близько 600 сторінок законопроєктів на день! У кого з вас є час читати це?

Права велосипедиста

То як же їздити на велосипеді? Мине чимало часу, перш ніж повсюдна повага до прав велосипедистів стане нормою. Знадобиться чимало аварій (і що трагічніше, то краще — з гірким сарказмом), щоб влада реконструювала погано спроєктовані дороги й доріжки. Доти велосипедисту слід керуватися правилом «абсолютної недовіри». У зіткненні «м’якого» велосипедиста з «броньованим» автомобілем велосипедист завжди буде тим, хто програв. Наслідки аварії для велосипедиста завжди тяжкі: звичайне падіння загрожує саднами, переломами кінцівок, травмами голови, а в гіршому випадку — смертю. Перетин проїзної частини: у велосипедиста перевага. Ви про це знаєте. Але чи знає про це водій? Озирніться й пропустіть машину, водій якої знехтував вашим пріоритетом. Рух велодоріжкою вздовж тротуару: це місце тільки для вас. Але чи пам’ятають про це всі пішоходи? А дитина, а собака, а літня людина? Чи не вискочать вони зненацька перед вашим безшумним транспортом? Окрема категорія — «смартфонні зомбі». Втупившись в екран телефону, вони йдуть не дивлячись на всі боки. І навіть якщо зіткнення станеться з їхньої вини, упавши з велосипеда, постраждаєте саме ви. Рух велосмугою вздовж проїзної частини: розмітка, стоп-лінії, світлофори. Чи відчуваєте ви себе в безпеці? Адже для водія ваш силует ззаду майже не відрізняється від пішохода: силует вузький — вас легко випустити з уваги. А ввечері? Навіть якщо у вас увімкнений велосипедний ліхтар, який поблизу сліпить очі, для водія здалеку він губиться в какофонії фар інших машин і вуличного освітлення.

Мета

Головна мета цих роздумів — щоб кожен із нас благополучно повертався з дороги додому. Щоб ми лягали спати у свої ліжка, а не на лікарняні ліжка, тюремні нари чи столи судмедекспертів. Поки влада не навчить усіх водіїв нових правил, не побудує безпечні доріжки й не ліквідує аварійно-небезпечні ділянки, МИ, велосипедисти, не можемо почуватися в цілковитій безпеці на дорозі. Краще перестрахуватися й відповідати і за себе, і за інших, ніж обпектися під час близького контакту з «броньованим» автомобілем.

Богдан Лацький